"Привіт, газофіли. Це ви — ті, хто невпинно захищає «мирних жителів Гази», пояснюючи, що ХАМАС — це просто відповідь на несправедливість, окупацію, «десятиліття гноблення». Це ви — ті, хто у Facebook, на семінарах чи стоячи з арабськими хустками в центрі Вільнюса розповідає про «цивільних, які просто хочуть миру», але «Ізраїль їм цього не дозволяє». Ви — послідовні, емоційні, часто переконані, що захищаєте слабших. І цей текст — саме для вас. Для тих, хто ще 8 жовтня 2023 року зміг написати, що «причини глибокі й складні». Сьогодні ми про них нагадаємо. Щоб наступного разу ви не говорили «винні обидві сторони».

2005: Ізраїль залишає Газу

У 2005 році, після другої інтифади (арабською انتفاضة — повстання, мається на увазі проти євреїв), Ізраїль повністю вийшов із Сектора Газа. Вивів армію, евакуював своїх громадян, зруйнував поселення. Це не були перемовини — це було одностороннє рішення, яке, хоча й не ідеальне, мало відкрити двері до змін.

Міжнародна спільнота це вітала. Президент США Джордж Буш говорив тоді про можливість перетворити Газу на приклад самоуправління та миру для всієї Палестини — «Сінгапур на Середземному морі». Те саме повторювали ЄС, ООН та багато інших.

Підтримка: мільярди для миру

Розпочалася гігантська фінансова допомога: мільярди доларів на гуманітарні цілі, інфраструктуру, освіту, охорону здоров’я. Захід вірив, що якщо палестинцям дати шанс — вони оберуть мир.

Але вони обрали ХАМАС.

Після виборів 2006 року, а ще більше — після кривавих зіткнень із рухом ФАТХ у 2007-му, ХАМАС закріпився в Газі як єдина сила. У той момент, коли вони могли будувати мости у майбутнє, вони почали будувати тунелі у минуле — буквально. Почалося накопичення зброї, створення військової інфраструктури, перетворення гуманітарної допомоги на воєнні потужності.

Світ продовжує платити

Світ продовжував надсилати гроші. Тільки за 2014–2020 роки ООН витратила в Газі 4,5 млрд доларів. У 2022-му найбільшими донорами UNRWA були США — $343,9 млн, Німеччина — $202,1 млн, Єврокомісія — $114,2 млн. Саудівська Аравія з 1994 по 2020 рік надала близько $4 млрд, включаючи програми UNRWA. Катар з 2012 до 2021 року — приблизно $1,3 млрд.

Усе це фінансувало систему, в якій «мирні жителі» ставали живим щитом, а допомога — тунелями і ракетами.

Візія 2005-го
План був прекрасним: сучасний морський порт, міжнародний аеропорт Даханія, середземноморський курорт з туризмом, торгівля зі світом, робочі місця, школи, лікарні. Це могло стати прототипом палестинської держави.

Натомість ХАМАС обрав бути військовою силою, залежною від іранських грошей і ідеології. Не будувати Газу, а руйнувати Ізраїль. Не створювати громадянське суспільство, а правити шантажем, пропагандою й корупцією.

Про корупцію
Під корупцією ми маємо на увазі не просто «неефективне розподілення коштів». ХАМАСівські лідери — Ісмаїл Ханія, Халед Машаль, Муса Абу Марзук — жили в Катарі (Ханія, до речі, був ліквідований у 2024 році в Тегерані), керували мільярдною фінансовою імперією з нерухомістю, будівельними компаніями (Sidar Company, Anda Company, Agrogate Holding), банками, інвестиціями на Кіпрі, навіть у золотодобувній сфері.

Вони відмивали гроші через Туреччину, Ліван, країни Затоки. А жителі Гази? Вони жили зовсім не розкішно. У той час як Ханія мав палаци в Газі, сам він мешкав у Досі. Статки трьох лідерів — близько $12 мільярдів. Мільярдів! І це тоді, коли прості мешканці Гази отримували чеки по $100 від Катару.

Ілюзія миру
Уся ця система стояла на ілюзії: що можна домовлятися з тими, хто не прагне миру. Що можна допомагати цивільним, закриваючи очі на те, як влада витрачає ці гроші на ракети. Що можна не помічати тунелі під школами чи штаби ХАМАС у лікарнях.

І ця ілюзія вибухнула — буквально — 7 жовтня 2023 року.

2023: кривава різанина
Того дня ХАМАС здійснив один із найкривавіших нападів в історії Ізраїлю. Тисячі ракет. Озброєні терористи перетнули кордон. Вбивали дітей, жінок, літніх людей. Калічили тіла. Молодь на фестивалі — розстріляна. Увесь світ — навіть ті, хто вірив у «контексти» — мали прокинутися. Це був не «відповідь на блокаду». Це була стратегічна операція, яку готували два роки, щоб зірвати нормалізацію відносин між Ізраїлем і Саудівською Аравією.

Так, був політичний мотив: зберегти вплив «осі спротиву», лояльної до Ірану. Але метод — максимально простий: убивати якомога більше цивільних, якомога жорстокіше, якомога провокаційніше.

Це не боротьба за свободу
Це культ. Культ, що не вірить у державу, мир чи майбутнє. Тільки в кров. І ви, шановні газофіли, кожного разу, коли захищаєте «контекст» ХАМАСу — ви стаєте корисними ідіотами цього культу.

Бо контекст простий: ХАМАС обрав насильство, маючи шанс на мир. Обрав мільярди в Катарі, замість шкіл у Газі. Обрав різанину, замість перемовин.

Коли говоритимете про «дві сторони»…
Коли наступного разу знову загоритесь бажанням «пояснити позицію», згадайте фото бойовиків ХАМАС. Це не борці за свободу. Це не цивільна влада. Це — озброєні фанатики, для яких людське життя — інструмент. Навіть власний народ — це живий фон для пропаганди.

І ви їм допомагаєте. Іноді — через наївність. Іноді — з ідеології. Але допомагаєте.

І нарешті — досить. Справді. Досить"