«Він до мене дзвонить (дорослий мужик, 42 роки), плаче і каже: "Сірий, я не знаю, що робити. Я розумію, що мені треба служити, але мене сім'я душить, розповідаючи, що багато хто не служить, і навіщо воно тобі треба, і заради кого помирати, це ж держава винна"», — розповідає офіцер 93 бригади «Холодний Яр» Іван Буряк.

46% українців вважають, що бути ухилянтом — не соромно. Лише 29% громадян дотримуються протилежної думки.

Під впливом чого формується толерантність суспільства до ухилення від мобілізації? Чи існують правові механізми відповідальності за переховування ухилянтів? Як держава може на це вплинути? Читайте у матеріалі Вікторії Коломієць

«Пам’ятаю. як ходив до ясел у Рахнівці — і там виціловував усіх шмаркатих діток, бо любив їх усіх. Пам’ятаю, як мене був налякав чужий собака — знахарка “виливала переляк”, водячи білим яйцем довкола голівки моєї… Над моєю колискою мама співала колискової…», — це спогади Василя Стуса про село Рахнівка на Вінниччині, де він народився.

Коли Василеві було три роки, батько забрав його звідти на Донбас. Там майбутній поет закінчив філологічний факультет, викладав. Потім — арешт «за антирадянську діяльність» і табори, де Стус і помер. За неофіційною версією — його вбили.

Напередодні дня народження поета наша Майя Орел поїхала в рідне село поета. Про його життя на Донеччині, знайомство з дружиною у Києві, спогади двоюрідного брата і сина та кімнату-музей Василя Стуса, речі для якого збирали по усьому селу, читайте у матеріалі