«Наше військове командування досі нічого не навчилося. Була ж Десна, потім Яворів, Миколаїв. Тепер Полтава. Коли це закінчиться? Нахіба сотні курсантів збирати в одному місці — у корпусі, про який кацапи знають іще з Совєтського Союзу?», — каже волонтер Сергій Бонь, друг загиблого Олександра Романченка.

Тиждень після удару по Полтаві розтягнувся траурними процесіями в десятки міст, звідки були родом загиблі зв’язківці. Розслідування тривають. Водночас ті, хто врятувався — воліють мовчати.

То чи можна усе ж було уникнути такої кількості жертв унаслідок ракетного удару по військовому вишу? Якими мають бути висновки та чому вони вочевидь не були зроблені з попередніх трагедій — розбиралася наша Оксана Іваницька