Росіяни переобладнали навчально-тренувальний літак Як-52 у легкомоторний винищувач Як-52Б2 для протидії далекобійним дронам-камікадзе

👉 Все що відомо читайте тут

#Росія

Підписатись на Мілітарний

Активна фаза російсько-української війни яскраво продемонструвала: наявні ударні гелікоптери більше не виконують свою традиційну роль — вогневої підтримки сухопутних військ у наступі й обороні, стрімких рейдів проти бронетехніки та живої сили противника.

Причина — значне насичення фронту засобами протиповітряної оборони: від переносних зенітно-ракетних комплексів (ПЗРК) до армійських систем ППО, таких як ЗГК Gepard, ЗГРК «Тунгуска» і «Панцирь», ЗРК «Тор» та «Бук». Здавалося б, цього вже достатньо, однак з’явився ще один серйозний виклик — зенітні дрони. Ці системи менш чутливі до рельєфу місцевості та здатні ігнорувати традиційні заходи протидії, включно з засобами бортової оборони гелікоптерів.

З українського боку ударні гелікоптери Ми-24/Ми-35 переважно виконують функцію «літаючої артилерії», здійснюючи пуски некерованих авіаційних ракет (С-8, С-13 або Zuni) з короткого набору висоти (кабрування). Це дозволяє мінімізувати час перебування в зоні ураження ППО: гелікоптер летить на надмалій висоті, швидко набирає її для залпу, одразу ж знижується і залишає зону ризику.

Російська сторона застосовує аналогічну тактику, хоча має ширший арсенал озброєння. Проте головна проблема Ми-24/Ми-35 — їхня багатофункціональність. По суті, це компроміс між транспортною і ударною платформами, що призвело до посередніх результатів в обох ролях.

Використання кабрування — не цільове завдання для таких гелікоптерів. Їхній штатний ракетний комплекс (9М114/9М114Ф «Штурм», 9М120 «Атака») неефективний проти сучасної бронетехніки. Ракети «Вихрь-1» так і не були масово інтегровані, за винятком поодиноких дослідних машин.

Ще один критичний недолік — нездатність «Крокодилів» ефективно зависати. Вони можуть короткочасно утримуватись за рахунок повітряної подушки, але повноцінне «зависання з наведенням» — так званий hover fire — залишається недоступним. Це унеможливлює реалізацію точкових ударів із місця: ракета потребує супроводу під час польоту, отже, гелікоптер змушений залишатись у русі в напрямку противника.

Подібні проблеми спостерігаються і в Ка-52. Через коаксіальну схему при зависанні на малих висотах виникає потужна вібрація, що негативно впливає на ресурс планера й роботу бортових систем. До того ж, ракети «Вихрь» вимагають лазерного підсвічування цілі протягом усього польоту.

Таким чином, і Україна, і Росія стикаються з кризою технологій та обмеженнями радянської школи гелікоптеробудування.

Використання західних бойових гелікоптерів (AH-64 Apache, AH-1Z Viper, Eurocopter Tiger, A129 Mangusta) відкриває інші тактичні горизонти. Ці платформи здатні застосовувати високоточні ракети класу «вистрілив — забув» (наприклад, AGM-114 Hellfire або Spike), що дозволяє уражати цілі з відстаней 11–32 км без необхідності супроводу ракети. Завдяки сучасним системам наведення, у тому числі із зовнішнім цілевказанням, гелікоптери можуть маневрувати, змінювати висоту, зависати та діяти поза зоною дії/поза горизонтом виявлення та ураження більшості засобів ППО.

У цьому випадку основною загрозою для борту стає не стільки ППО чи дрони, скільки тактична авіація противника, бо "спіймати" дроном чи армійським комплексом ППО таку ціль доволі складно.

Photo cred

#ВідАдміна