Сьогодні Україна є єдиною державою у світі, яка створила повноцінний платформоцентричний москітний флот безекіпажних надводних апаратів. Ми першими продемонстрували ефективне бойове застосування надводних дронів-камікадзе, за допомогою яких були знищені бойові кораблі другого рангу (зокрема великий десантний корабель «Цезарь Куников»), збиті два багатоцільові гелікоптери Ми-8, а також два винищувачі Су-30.
Цей успіх став результатом комплексного, поступового підходу до розвитку безекіпажних морських платформ, що вилився у формування повноцінного сімейства дронів Magura. До нього входять як легкі одноразові (або, за потреби, багаторазові) флагманські моделі Magura V5, так і важчі, дорожчі платформи Magura W6P та Magura V7, які за масо-габаритними характеристиками вже наближаються до RHIB-катерів і лоцманських суден.
Останні моделі стали базою для інтеграції зенітно-ракетного озброєння на основі ракет класу «повітря-повітря» типу Р-73 та AIM-9, а також зенітно-кулеметних комплексів (не впізнав, що в модулі стоїть— ймовірно, ДШКМ або ПКТ). Таким чином, ми створили багаторівневу екосистему: легкі ударні дрони-камікадзе працюють під прикриттям платформ, здатних протидіяти повітряним і надводним загрозам у ближній зоні. Це збільшує шанси на успішний прорив оборони противника та дії у дальніх морських зонах.
Морські дрони докорінно змінили підходи до ведення бойових дій у закритих та напівзакритих морях, таких як Чорне, Балтійське та Середземне. У таких географічно обмежених акваторіях з розвиненою береговою інфраструктурою, щільною навігацією, розгалуженою системою спостереження, коротким часом підльоту авіації та засиллям берегових ракетних комплексів, безекіпажні платформи дають значну перевагу над флотом великої водотоннажності.
Однак говорити про зміну доктрини ведення океанічних морських війн — поки що зарано. У відкритому океані все ще домінують і ще довго будуть домінувати традиційні платформи, які діють у складі великих ударних груп із надпотужними системами дального радіусу дії (ППО/ПРО, бортові артилерійські системи, морська авіація).
У перспективі платформи на базі Magura W6P і Magura V7 можуть інтегруватися в операції поряд із класичними екіпажами катерами, виконуючи завдання з прикриття десантів, підтримки рейдових дій, охорони мінно-тральних груп під час мінування чи розмінування морських шляхів, а також патрулювання у виключній економічній зоні в інтересах ВМС України та Морської охорони ДПСУ.
Також у майбутньому можна було б розглядати інтеграцію на ці платформи протитанкових/протикорабельних ракет типу Brimstone, AGM-114 Hellfire/RBS-17. Можна навіть помріяти про інтеграцію AIM-120 для забезпечення протиповітряної оборони малого радіуса дії (~20-25 км враховуючи морський старт).
Як на мене, у майбутньому ми маємо переосмислити роль деяких кораблів ВМСУ. Наприклад, варто розглянути питання оснащення корветів «Гетьман Іван Мазепа» та «Гетьман Іван Виговський» пунктами управління морськими дронами та розглянути їх оснащення апаратами на базі Magura V5.
Звісно, Magura — не єдина лінійка надводних безекіпажних апаратів, яку розвиває Україна. Служба безпеки України веде розробку й удосконалення дронів сімейства Sea Baby, оснащених зенітно-кулеметним та некерованим ракетним озброєнням. У свою чергу, Військово-морські сили України працюють над створенням та бойовим застосуванням апаратів серії «Микола» (так, це реальна назва), які вже стали платформами-носіями FPV-дронів.
Однак скоро нам вже потрібно буде стати на шлях уніфікації та оптимізації для вибору єдиної платформи для всіх Сил оборони України, бо розпилювати і без того обмежені ресурси на кілька паралельних проєктів - не варіант.
#ВідАдміна
🦍 First Division
Цей успіх став результатом комплексного, поступового підходу до розвитку безекіпажних морських платформ, що вилився у формування повноцінного сімейства дронів Magura. До нього входять як легкі одноразові (або, за потреби, багаторазові) флагманські моделі Magura V5, так і важчі, дорожчі платформи Magura W6P та Magura V7, які за масо-габаритними характеристиками вже наближаються до RHIB-катерів і лоцманських суден.
Останні моделі стали базою для інтеграції зенітно-ракетного озброєння на основі ракет класу «повітря-повітря» типу Р-73 та AIM-9, а також зенітно-кулеметних комплексів (не впізнав, що в модулі стоїть— ймовірно, ДШКМ або ПКТ). Таким чином, ми створили багаторівневу екосистему: легкі ударні дрони-камікадзе працюють під прикриттям платформ, здатних протидіяти повітряним і надводним загрозам у ближній зоні. Це збільшує шанси на успішний прорив оборони противника та дії у дальніх морських зонах.
Морські дрони докорінно змінили підходи до ведення бойових дій у закритих та напівзакритих морях, таких як Чорне, Балтійське та Середземне. У таких географічно обмежених акваторіях з розвиненою береговою інфраструктурою, щільною навігацією, розгалуженою системою спостереження, коротким часом підльоту авіації та засиллям берегових ракетних комплексів, безекіпажні платформи дають значну перевагу над флотом великої водотоннажності.
Однак говорити про зміну доктрини ведення океанічних морських війн — поки що зарано. У відкритому океані все ще домінують і ще довго будуть домінувати традиційні платформи, які діють у складі великих ударних груп із надпотужними системами дального радіусу дії (ППО/ПРО, бортові артилерійські системи, морська авіація).
У перспективі платформи на базі Magura W6P і Magura V7 можуть інтегруватися в операції поряд із класичними екіпажами катерами, виконуючи завдання з прикриття десантів, підтримки рейдових дій, охорони мінно-тральних груп під час мінування чи розмінування морських шляхів, а також патрулювання у виключній економічній зоні в інтересах ВМС України та Морської охорони ДПСУ.
Також у майбутньому можна було б розглядати інтеграцію на ці платформи протитанкових/протикорабельних ракет типу Brimstone, AGM-114 Hellfire/RBS-17. Можна навіть помріяти про інтеграцію AIM-120 для забезпечення протиповітряної оборони малого радіуса дії (~20-25 км враховуючи морський старт).
Як на мене, у майбутньому ми маємо переосмислити роль деяких кораблів ВМСУ. Наприклад, варто розглянути питання оснащення корветів «Гетьман Іван Мазепа» та «Гетьман Іван Виговський» пунктами управління морськими дронами та розглянути їх оснащення апаратами на базі Magura V5.
Звісно, Magura — не єдина лінійка надводних безекіпажних апаратів, яку розвиває Україна. Служба безпеки України веде розробку й удосконалення дронів сімейства Sea Baby, оснащених зенітно-кулеметним та некерованим ракетним озброєнням. У свою чергу, Військово-морські сили України працюють над створенням та бойовим застосуванням апаратів серії «Микола» (так, це реальна назва), які вже стали платформами-носіями FPV-дронів.
Однак скоро нам вже потрібно буде стати на шлях уніфікації та оптимізації для вибору єдиної платформи для всіх Сил оборони України, бо розпилювати і без того обмежені ресурси на кілька паралельних проєктів - не варіант.
#ВідАдміна
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
👍64🔥19🫡9❤6
Бійці 10-ї групи спеціальних операцій США та одного з полків/центрів Сил спеціальних операції України під час спільних навчань. Фото ~2015 року.
__
Operators of the 10th U.S. Special Operations Group and one of the regiments/center of the Ukrainian Special Operations Forces during joint training. Photo ~2015.
#UASOF #USSOF #Photo
🦍 First Division
__
Operators of the 10th U.S. Special Operations Group and one of the regiments/center of the Ukrainian Special Operations Forces during joint training. Photo ~2015.
#UASOF #USSOF #Photo
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
👍69❤17🥰5
Forwarded from Matt SF
Media is too big
VIEW IN TELEGRAM
Наступательные действия средины мая 2022 года на Харьковском направлении.
Камеру тогда с собой не носил,данные кадры в большинстве записаны одним хорошим человеком,мое участие в них с туристическим рюкзаком и ршг.
Так же привет бомжам из 69 красносельской бригады,которые так давали на ласты,что потеряли достаточное количество техники и людей. Так же одной из рот СпН,которые хорошо умеют стрелять с птрк)
Нп Веселое средина мая 2022☀️
Камеру тогда с собой не носил,данные кадры в большинстве записаны одним хорошим человеком,мое участие в них с туристическим рюкзаком и ршг.
Так же привет бомжам из 69 красносельской бригады,которые так давали на ласты,что потеряли достаточное количество техники и людей. Так же одной из рот СпН,которые хорошо умеют стрелять с птрк)
Нп Веселое средина мая 2022☀️
🫡63❤9👍4
Боєць 39-ї бригади берегової оборони 30-го корпусу Морської піхоти. Фото квітня 2025 року.
__
A marine of the 39th Coastal Defense Brigade of the 30th Marine Corps. Photo from April 2025.
#UADF #Photo
🦍 First Division
__
A marine of the 39th Coastal Defense Brigade of the 30th Marine Corps. Photo from April 2025.
#UADF #Photo
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
🫡70👍12❤5
Тренування німецької снайперської двійки зі складу Багатонаціональної бригади НАТО у Латвії (NATO MNB - Latvia).
MNB-L є однією з багатонаціональних груп Балтійського регіону, яка входить до дивізії НАТО «Північ».
У регіоні перебуває багатонаціональний корпус «Північний схід» (MNC NE), до якого входять:
Дивізія «Північ» (MND N);
Дивізія «Північний схід (MND NE);
Естонська дивізія.
—
Training of a German sniper team from the NATO Multinational Brigade Latvia (NATO MNB-L).
MNB-L is one of the multinational groups in the Baltic region, which is part of NATO's Northern Division.
The Multinational Corps Northeast (MNC NE), which includes the Baltic States, is stationed in the region:
Division North (MND N);
Division "North East (MND NE);
Estonian Division.
#NATOForce #Photo
🦍 First Division
MNB-L є однією з багатонаціональних груп Балтійського регіону, яка входить до дивізії НАТО «Північ».
У регіоні перебуває багатонаціональний корпус «Північний схід» (MNC NE), до якого входять:
Дивізія «Північ» (MND N);
Дивізія «Північний схід (MND NE);
Естонська дивізія.
—
Training of a German sniper team from the NATO Multinational Brigade Latvia (NATO MNB-L).
MNB-L is one of the multinational groups in the Baltic region, which is part of NATO's Northern Division.
The Multinational Corps Northeast (MNC NE), which includes the Baltic States, is stationed in the region:
Division North (MND N);
Division "North East (MND NE);
Estonian Division.
#NATOForce #Photo
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
👍49❤8
Forwarded from Мілітарний
Росіяни переобладнали навчально-тренувальний літак Як-52 у легкомоторний винищувач Як-52Б2 для протидії далекобійним дронам-камікадзе
👉 Все що відомо читайте тут
#Росія
Підписатись на Мілітарний
👉 Все що відомо читайте тут
#Росія
Підписатись на Мілітарний
😐47🤔5❤1🔥1🥰1🫡1
Активна фаза російсько-української війни яскраво продемонструвала: наявні ударні гелікоптери більше не виконують свою традиційну роль — вогневої підтримки сухопутних військ у наступі й обороні, стрімких рейдів проти бронетехніки та живої сили противника.
Причина — значне насичення фронту засобами протиповітряної оборони: від переносних зенітно-ракетних комплексів (ПЗРК) до армійських систем ППО, таких як ЗГК Gepard, ЗГРК «Тунгуска» і «Панцирь», ЗРК «Тор» та «Бук». Здавалося б, цього вже достатньо, однак з’явився ще один серйозний виклик — зенітні дрони. Ці системи менш чутливі до рельєфу місцевості та здатні ігнорувати традиційні заходи протидії, включно з засобами бортової оборони гелікоптерів.
З українського боку ударні гелікоптери Ми-24/Ми-35 переважно виконують функцію «літаючої артилерії», здійснюючи пуски некерованих авіаційних ракет (С-8, С-13 або Zuni) з короткого набору висоти (кабрування). Це дозволяє мінімізувати час перебування в зоні ураження ППО: гелікоптер летить на надмалій висоті, швидко набирає її для залпу, одразу ж знижується і залишає зону ризику.
Російська сторона застосовує аналогічну тактику, хоча має ширший арсенал озброєння. Проте головна проблема Ми-24/Ми-35 — їхня багатофункціональність. По суті, це компроміс між транспортною і ударною платформами, що призвело до посередніх результатів в обох ролях.
Використання кабрування — не цільове завдання для таких гелікоптерів. Їхній штатний ракетний комплекс (9М114/9М114Ф «Штурм», 9М120 «Атака») неефективний проти сучасної бронетехніки. Ракети «Вихрь-1» так і не були масово інтегровані, за винятком поодиноких дослідних машин.
Ще один критичний недолік — нездатність «Крокодилів» ефективно зависати. Вони можуть короткочасно утримуватись за рахунок повітряної подушки, але повноцінне «зависання з наведенням» — так званий hover fire — залишається недоступним. Це унеможливлює реалізацію точкових ударів із місця: ракета потребує супроводу під час польоту, отже, гелікоптер змушений залишатись у русі в напрямку противника.
Подібні проблеми спостерігаються і в Ка-52. Через коаксіальну схему при зависанні на малих висотах виникає потужна вібрація, що негативно впливає на ресурс планера й роботу бортових систем. До того ж, ракети «Вихрь» вимагають лазерного підсвічування цілі протягом усього польоту.
Таким чином, і Україна, і Росія стикаються з кризою технологій та обмеженнями радянської школи гелікоптеробудування.
Використання західних бойових гелікоптерів (AH-64 Apache, AH-1Z Viper, Eurocopter Tiger, A129 Mangusta) відкриває інші тактичні горизонти. Ці платформи здатні застосовувати високоточні ракети класу «вистрілив — забув» (наприклад, AGM-114 Hellfire або Spike), що дозволяє уражати цілі з відстаней 11–32 км без необхідності супроводу ракети. Завдяки сучасним системам наведення, у тому числі із зовнішнім цілевказанням, гелікоптери можуть маневрувати, змінювати висоту, зависати та діяти поза зоною дії/поза горизонтом виявлення та ураження більшості засобів ППО.
У цьому випадку основною загрозою для борту стає не стільки ППО чи дрони, скільки тактична авіація противника, бо "спіймати" дроном чи армійським комплексом ППО таку ціль доволі складно.
Photo cred
#ВідАдміна
Причина — значне насичення фронту засобами протиповітряної оборони: від переносних зенітно-ракетних комплексів (ПЗРК) до армійських систем ППО, таких як ЗГК Gepard, ЗГРК «Тунгуска» і «Панцирь», ЗРК «Тор» та «Бук». Здавалося б, цього вже достатньо, однак з’явився ще один серйозний виклик — зенітні дрони. Ці системи менш чутливі до рельєфу місцевості та здатні ігнорувати традиційні заходи протидії, включно з засобами бортової оборони гелікоптерів.
З українського боку ударні гелікоптери Ми-24/Ми-35 переважно виконують функцію «літаючої артилерії», здійснюючи пуски некерованих авіаційних ракет (С-8, С-13 або Zuni) з короткого набору висоти (кабрування). Це дозволяє мінімізувати час перебування в зоні ураження ППО: гелікоптер летить на надмалій висоті, швидко набирає її для залпу, одразу ж знижується і залишає зону ризику.
Російська сторона застосовує аналогічну тактику, хоча має ширший арсенал озброєння. Проте головна проблема Ми-24/Ми-35 — їхня багатофункціональність. По суті, це компроміс між транспортною і ударною платформами, що призвело до посередніх результатів в обох ролях.
Використання кабрування — не цільове завдання для таких гелікоптерів. Їхній штатний ракетний комплекс (9М114/9М114Ф «Штурм», 9М120 «Атака») неефективний проти сучасної бронетехніки. Ракети «Вихрь-1» так і не були масово інтегровані, за винятком поодиноких дослідних машин.
Ще один критичний недолік — нездатність «Крокодилів» ефективно зависати. Вони можуть короткочасно утримуватись за рахунок повітряної подушки, але повноцінне «зависання з наведенням» — так званий hover fire — залишається недоступним. Це унеможливлює реалізацію точкових ударів із місця: ракета потребує супроводу під час польоту, отже, гелікоптер змушений залишатись у русі в напрямку противника.
Подібні проблеми спостерігаються і в Ка-52. Через коаксіальну схему при зависанні на малих висотах виникає потужна вібрація, що негативно впливає на ресурс планера й роботу бортових систем. До того ж, ракети «Вихрь» вимагають лазерного підсвічування цілі протягом усього польоту.
Таким чином, і Україна, і Росія стикаються з кризою технологій та обмеженнями радянської школи гелікоптеробудування.
Використання західних бойових гелікоптерів (AH-64 Apache, AH-1Z Viper, Eurocopter Tiger, A129 Mangusta) відкриває інші тактичні горизонти. Ці платформи здатні застосовувати високоточні ракети класу «вистрілив — забув» (наприклад, AGM-114 Hellfire або Spike), що дозволяє уражати цілі з відстаней 11–32 км без необхідності супроводу ракети. Завдяки сучасним системам наведення, у тому числі із зовнішнім цілевказанням, гелікоптери можуть маневрувати, змінювати висоту, зависати та діяти поза зоною дії/поза горизонтом виявлення та ураження більшості засобів ППО.
У цьому випадку основною загрозою для борту стає не стільки ППО чи дрони, скільки тактична авіація противника, бо "спіймати" дроном чи армійським комплексом ППО таку ціль доволі складно.
Photo cred
#ВідАдміна
👍79🤔12❤6🫡4
Бійці 1-го парашутно-десатного полку французької Морської піхоти (1e RPIMa SAS) під час навчань. Фото 2025 року.
___
Fighters of the 1rd Parachute Infantry Regiment of the French Marines (1e RPIMa SAS) during exercise. Photo from 2025.
#FrenchSOF #Photo
🦍 First Division
___
Fighters of the 1rd Parachute Infantry Regiment of the French Marines (1e RPIMa SAS) during exercise. Photo from 2025.
#FrenchSOF #Photo
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
👍59🔥10⚡5🫡1