Думки солдата ЗСУ

Був на похоронах одного з бійців. Став свідком того, як увесь народ став на коліна, віддаючи останню шану герою, який віддав своє життя за нас, за Україну. Це було благородно. Це було правильно. В цей момент ми стали одним цілим, відчуваючи невимовний біль і безкрайню вдячність до того, хто поклав своє життя за нашу свободу, за нашу можливість жити далі.

Але питаю себе: чому ми так не ставимося до Ісуса? Він віддав своє життя — не за землю, не за кордони, а за душу кожного з нас, за наше спасіння, за вічне життя? Чому ми не припадаємо до колін перед Ним, коли саме Його жертва дає нам шанс не просто на продовження земного життя, а на всю вічність?

У Біблії сказано: "Перед Ним схилиться кожне коліно, і кожна язика буде визнавати Його Господом" (Филип’ян 2:10-11). І коли цей момент настане, ми не зможемо встояти. Тож чому ж ми, тепер, не схиляємося перед Ним?