«Еще раз крикните Слава Украине, я подыму войска и вкатаю всех в асфальт! Нет такой страны как Украина!»

Це останнє, що я почув від цього виродка.
Кожне слово повернулося в тротиловому еквіваленті.

Пошук та покарання тих злочинців, яких неможливо притягнути до відповідальності в форматі міжнародних трибуналів — надважливе завдання для української держави та її силових структур. Світова історія знає чимало прикладів, коли катам та вбивцям не вдавалось заховатись і прожити щасливу старість. Так діють держави, що мають гідність і ставлять життя своїх громадян на перше місце.

Ворог має відчувати постійну небезпеку не лише на лінії бойового зіткнення, а й в тилу. Відповідальні за катування та вбивства наших військовополонених, ті, хто віддають та виконують накази нищити мирні українські міста, виконавці та замовники показової страти азовців в Оленівці мають пам'ятати, що жоден їхній злочин не залишиться безкарним. Тікати їм нікуди, і сьогодні вони в цьому переконались.

Ми ніколи і нікому не пробачимо підле вбивство 53-х наших побратимів в Оленівці, яких противник не зміг перемогти на полі бою, і все, на що він виявився здатен — підірвати беззбройних людей уві сні.

Потрібно бути готовими до того, що покарання усіх причетних до скоєння воєнних злочинів це складна та кропітка робота, яка може зайняти тривалий час. Відплата буде не миттєвою. Проте вона невідворотна.

Кати відчуватимуть перманентне напруження, неспокій і страх. Мине рік, два роки або десять. Але відповідати доведеться обов'язково. І звичайний ранок понеділка та чергова поїздка на службу виявляться останніми.

(с) Денис «Редіс» Прокопенко, командир 12 бригади спеціального призначення НГУ «Азов» про начальника Оленівської колонії Євсюкова.