За весь період накопичилося багато історій, про які пам’ятатиму завжди, але крайня поїздка на Бахмут залишиться для мене найепічнішою. Ми з побратимами відпочивали після виїзду і тут нам кажуть: «Терміново збираємося». Моє відділення виїжджає першими.

Нас завезли до центру Бахмута і висадили під мостом. З цього мосту почалася вся епічність нашого виїзду. Ми чекали на беху, яка забере нас до КСП. За цей час, 4-5 годин, ми знаходилися під мостом і не могли нічого зробити, оскільки по нас п*здували з чого тільки можна.

З моїм відділенням був сержант, якому, на жаль, не пощастило. Прилетіла чергова міна і один з уламків потрапив у нього, врятувати нам його не вдалося. Тоді ми були розчаровані, але не здавалися. Приїхала беха, забрала нас і сержанта на КСП. Через кілька годин, ми висунулися на позиції в приватні будинки, де й закріпилися по 3-4 особи. Були поруч, але не бачили один одного.

Нас штурмували кожні годину-дві, намагалися обходити маленькими групами, але для них все було безуспішно. Наші двори були засіяні п***ми, як добривами. Наші будинки розбирала артилерія. У них просто вже не було, де воювати, використовувати хоч мінімальне укриття. Штурми були вдень і вночі. Нам вдалося протриматися на одній вулиці 3 доби, поки повністю не розбирали все. Усі знають стратегію п***ів.

Ми вже були втомлені, хотілося їсти та пити. Якось серед цих п***ячок я вирішив пошукати щось у руїні кухні і знайшов засохлий хліб. У нас залишалося води на пару ковтків, ми розмочили хліб і з’їли його. Було не те що смачно, але по суті смачно.

І найбільш пам'ятний момент був, коли ми відкотилися назад і побачили нарешті одне одного. Я дивився всім побратимам в очі, у них в очах була втома, страх (без нього нікуди), але в їхніх очах більше було відважності й готовності давати відсіч до останнього. Мені на душі стало спокійно як ніколи, за той весь час, поки ми відбивали штурми. І тоді я в черговий раз переконався: з якими тиграми я йду в бій!

📍Інстаграм Сіджа
📍Канал Сіджа

ЕПІЗОДИ ВІЙНИ

В Кривому Розі з'явився мурал на честь Єгора «Біра» Біркуна - представника колективу «The Company» ("Кривбас", Кривий Ріг).

З початком повномасштабної війни Єгор вирушив на допомогу друзям до Маріуполя. 22 березня 2022 року поліг у бою, намагаючись врятувати побратима, який потрапив під ворожий вогонь.

Поруч із портретом «Біра» автори зобразили символічні для нього речі: автомат і гармату, боксерські рукавиці, шеврон "Азову", а також жетони з позивним і тризубом.

На відкритті малюнку були присутні мама Єгора, представники місцевого осередку «Centuria», а також фанатського руху Кривого Рогу.