Весна 2022 року. Я був в охороні комбата, але дуже просився на бойове з умовою «не зажмурится».
Поїхав з дронщикамм у село, прикривати та допомагали на позиціях.

Мав бути штурм. Уранці ми почали готуватись, корегували і тд. Я був не дуже потрібен, то просився на штурм. Ротний забороняв. Коли почалось передали, що є перші 300, яких нема кому забрати. Я пішов при умові, якщо довезуть до крайньої точки перед замінованою дорогою. Дорогу і замінування бачив лише згори, коли літали.

Шукав хлопців, які ще не пішли на штурм. Побачив суміжників, що залягли у траві. Попросився до них, бо не знаю де міни. Погодилися, але відмовилися йти, бо нема наказу. Кажу, як це не було наказу, коли ваші вже штурмують, є 300? Вони на це не дуже відповідали через обстріл, і не особливо хотіли.

Сиджу під кущиком, х*ярить град, міни. Пішов дощ. Тут, ніби у кіно, два хлопці підійшли. Мої побратими: Вітя та Владік. Владіка
історія вже є на «Епізодах» - як вони штурмують село. Ця ж - з моєї сторони.

- А ти що тут робиш?
- Та, - кажу - поранених приїхав забирати, заодно вас побачити.
- У тебе радєйка є! Наша сіла, і ми без зв'язку. Погнали з нами.

Ми пішли шукати наш взвод. Знайшли, але на підході почав крити град. Сіли під розбитий гараж, милуємось, сподіваємось, що не помремо. З дірки позаду вилазить собака, залазить мені на руки. Я її обійняв, і так минуло, не вбило нас.

Пішли вперед, накричали на суміжників, які досі в траві валялись. Переходили мінне загородження. Собака йшла поруч. Ми боялись, що вона на щось наступить, і спочатку хлопець один її проніс, далі я переносив її на руках.

Зустріли наших і хлопці, коли бачили мене казали: «Ти що тут забув?». Я сказав, що з'*бався, тому що хочу з пацанами на штурм.

Після штурму мене шукали, думали що я 200, або з'*бався. Ніхто навіть не знав, де я, бо з раціями був кошмар. Комбат трохи посварив, тоді похвалив, і згодом відпустив, і я перевівся до хлопців своїх у взвод.

📍Інстаграм Внука

ЕПІЗОДИ ВІЙНИ