- "Я листал старые фотографии и нашел фото одного знакомого мне разбитого дома, на меня накатила волна воспоминаний, по этому сегодня я расскажу вам о своём первом боевом выезде в далеком 2014 году.

В тот день наше подразделение совместно со смежными силами штурмовало Марьинку. Мы заходили в город одними из последних, наш взвод двигался за мтлб или бмп, уже точно не помню что это была за техника, а сзади нас по зданию,что на фото, работал наш танк, потому что из этого здания по нам предположительно работал снайпер и в какой-то момент, по ходу нашего движения на обочине, сработало радиоуправляемое самодельное взрывное устройство, практически все ребята, которые стояли справа от меня получили ранения разной степени тяжести, а моему близкому другу осколком оторвало ногу, так же он получил не малое количество осколков в живот, что повлекло за собой повреждение внутренних органов, до больницы он так и не доехал. Я помню момент, когда началась адская стрельба (только представьте себе это звуковое сопровождение, когда одновременно стреляют до 300 стволов), мой друг повернулся ко мне и улыбнулся, я улыбнулся ему в ответ, это была его последняя улыбка и я буду помнить этот момент всю свою оставшуюся жизнь и никогда не забуду этой улыбки.

Как правило, если ты не погибаешь в первом бою, значит всё заебись и дальше будет чуть легче (но это не точно)
По сравнению с тем, что происходит сейчас то, что было тогда - это чисто прогулка по весеннему парку. Регулярно я слышу имена знакомых мне людей, которые погибают в мясорубке войны, возможно со временем и обстоятельствами чувства притупляются и ты уже не реагируешь на смерть так, как раньше. В обществе как-то не очень принято говорить о смерти и своих чувствах по этому поводу, но я хочу быть честным и настоящим, а не копией или зеркальным отображением общества. Я точно знаю что умру, как и все мои друзья и в этом нет ничего дурного, жизнь дала мне шанс чутка пожить и заебись, что у меня было это время.

Пожалуйста, не пишите мне про долгие годы счастливой жизни, меня это раздражает, вы видите жизнь так, как вы хотите, а я смотрю на неё по-другому, счастье для меня в другом, счастье-это быть настоящим, делать то, что ты хочешь и должен, даже если ты в итоге умрешь!" (c)

by: 19ostwind91

Добірка світлин з Донбасу від представників "Кристала" (Херсон).

by: ultraskrystal1986

Цікавий принт з Польщі.

https://tttttt.me/ultrasnotreds2/350

Як забрати ворожу техніку? Процес на відео від представника старої школи "Кривбасу" (Кривий Ріг).

by: yevhenii_dudka

Новий випуск на YouTube каналі «Бомбардир». Відео присвячене батальйону «Карпатська Січ», в якому воюють за Україну велика кількість іноземців з усього світу. Про те, як легіонери опиняються в нашій країні, їхню мотивацію та життєві переконання.

Окремо цікава історія аргентинця Пабло Чорнобая, чий дідусь був українцем. З речей на війну Пабло привіз лише дві футболки - свого улюбленого "Расінга" з Авельянеди та збірної Аргентини. Про нього та бійців інших національностей, яких в батальйоні нараховується понад три десятки, дивимось: https://youtu.be/zdLCsXhrHqk

Нове інтерв'ю з Віктором Розовим - відомим вболівальником львівських "Карпат", вийшло на YouTube каналі «Української Правди».

повне відео: https://youtu.be/aQSsmDhxB3E

Представник ФК "Олександрія".

Сьогодні ми вперше презентуємо пиво, зварене спеціально для Кутового пабу на потужностях заводу Rodbrau. Лімітовану партію створено під особливу подію - під майбутню відставку Мірчі Луческу. Ми віримо в те, що вже досить скоро Динамо змінить головного тренера, і в цей день кожен з вас зможе відкрити пляшечку нашого темного і насолодитись цим моментом на повну!

Так, ми дуже хочемо свята. Хочемо зміни власників Динамо, хочемо перемоги України у війні. Це будуть великі і гучні свята. Але поки вони десь далеко на обрії. А відставка Луческу - вона вже поряд, навіть самі палкі його шанувальники відчувають, що все іде не по плану і перестають сприймати це одвічне ниття про суддів, переїзди, грали добре і програли. Термін придатності нашого пива - 120 діб. Давайте сподіватись, що ці пляшечки вдасться використати за призначенням, і ми забудемо діда з рушником на голові як страшний сон.

Старый Днепр - просит гол ✌🏻

Мабуть, розпочати варто з історії будівництва самого стадіону, який з'явився на місці спортивного майданчика, що його обладнали будівельники Дніпровської ГЕС. Було це в 1920-х роках, і тоді тут не було ані трибун, ані роздягалень. Все почало змінюватися в 30-х, коли будівники «Дніпрокомбіната», з якого виділялася «Запоріжсталь», а також студенти Дніпропетровського індустріального інституту, створили свою футбольну команду. Ця команда стала брати участь у міських змаганнях. В номері видання "Фізкультурник України" за 1931 рік вказано: - "... на кошти по благоустрою міста Нове Запоріжжя розпочато будівництво стадіону - спортмістечка".

Збудований майданчик приєднали до заводу «Запоріжсталь» та назвали «Сталь», а 30 вересня 1932 року тут відбулося відкриття Спартакіади Дніпробудівників. Наступного року тут пройшла реконструкція, але вигляду стадіону майданчик Дніпробуду набув лише за 5 років. 2 травня 1938 р. на арені «Сталь» ім. Антіпова відбулася гра між командами "Локомотив" (Запоріжжя) та "Сталінець" (Москва). На той час трибуни вміщували 8 тис глядачів. Зберіглося навіть фото німецьких військових на цих трибунах під час Другої світової.