(про всяк випадок, мій допис не має на меті образити авторів Смарагдового неба чи премію YUNA, я скоріше просто не розумію, яким чином ми опинилися в цій точці часопростору. Особливо мило дізнатися про якусь таку номінацію, лежачи в темряві під ковдрою в хаті при +12, попиваючи МакКохве)

Думки вголос: дуже мені подобається українською звертання пан/пані. Якесь воно таке нейтральне і поважне, чого мені дуже не вистачало російською. Коли звертаєшся до людини "мужчина" чи "жєнщіна" воно якось трохи токсично звучить, ще й коли хз, якого жєнщіна віку, чи казати їй ще "дєвушка" чи вже ні, а може мужчина все ще "молодой человєк"? Коротше, пан і пані – прям клас. Ще є шановна/ий, але тут треба дуже обережно із інтонацією!

Видавництво мені кинуло посилання на статтю-огляд поетичних збірок 2025 року. Там є і моя, але пощу для того, аби ви звернули увагу на збірки інших чудових поетів – деякі дуже мене зацікавили
https://chytomo.com/svidchennia-perekhidnoho-chasu-poetychni-pidsumky-2025-ho

Кілька дописів у стрічці від моїх знайомих, у яких є змії: вони беруть вночі їх спати із собою, тримаючи на грудях, щоб ті не замерзли.
Вираз "пригріти на грудях змію" в блекаутному Києві має інше значення ❤️‍🩹

Ме густа

Якщо на грі по Мексиці мене допустити до музики, всі будуть слухати мої найулюбленіші сумні треки Tito And Tarantula

https://music.youtube.com/watch?v=E8D1txv_oTM&si=KkNBCNljGZ_WdAy1

Пригоди маленького наркос Санчо Лоера з села Los Eblanos. Він любив текілу і караоке, втратив життя і вуса, але знайшов кохання у посмерті!
(Дякую всім майстрам і гравцям 🖤 гра "Одного разу в Мексиці", Київ, холодний січень 2026)
#eternaltrip

Чи не найбільшим моїм жахом по життю завжди був холод. Я дуже погано його переношу, він мене вводить в якесь таке смертельне оцепініння. Я доволі легко переношу спеку, доволі терпляче ставлюсь до болю, але холод це кошмар. Кілька разів було за життя, що мені здавалося – замерзну насмерть, типу колись в -20 довелося на зупинці годину чекати тролейбус, і в якийсь момент стало схоже, що я засинаю назавжди, але якісь люди затягнули мене в тралік і я вижив. Колись в горах Тібета температура впала в лютий мінус, і ми спали із консервами в спальнику, щоб вранці мати змогу їх їсти, а не гризти шматки льоду. Колись на сплаві в непальській річці я кілька діб провів майже повністю мокрим від дощу або постійних падінь в гірський потік. Колись дуже давно в Карелії мороз застав мене в поході вночі, і мій шкіряний плащ замерз так, що перетворився наче на пластик – в нього навіть неможна було загорнутися, такий він був твердий. Щоразу все це для мене було найгіршим із жахів – мені здавалося, що коли після смерті я потраплю в пекло, воно буде не у вигляді гарячого казана, а у вигляді льодяної пустки.
Але ось зараз, переживаючи мабуть найхолодніший період за все своє життя, майже не маючи опалення, миючись в крижаній воді в темряві, я раптом розумію, що МЕНІ ПОХУЙ НА ХОЛОД. Все, він перестав мене лякати. Наче сталося просто чергове коло пекла, яких я за ці кілька років переживав одне за одним – сталося і виявилося... чимось звичайним? Нє, звісно, я мерзну, я ловлю дрижаків, я намагаюсь зігрітися і я все ще люблю тепло. Але тепер десь глибоко на дні своїх страхів я не боюся льоду і не боюся інферного – зневага до росіян в моєму серці настільки велика, що в ньому немає більше місця для таких дрібниць, як страх холоду, голоду, зламу парадигми цінностей чи ще якоїсь хуйні, яку ми асоціюємо з адом. Якщо я чогось і боюсь тепер, то це якимось чином забути або пробачити.

В будинку, де легендарний бар Бармен Диктат, пожежа, під час тушіння їх вельми залило. Зборів вони не відкривають, але просять прийти і підтримати їх, купивши улюблений коктейль 🥲

Добрий вечір вам, малята,
Знову аскаю донати!
І репости також!

Цього разу для пана Грея (рольовики/файтери старого покоління мають пам'ятати такого джентльмена).
У його підрозділі через погоду і нелюдські умови зламалися всі корчі
:(
тож збираємо на новий, якщо пощастить, чи принаймні на ремонт старих.
https://send.monobank.ua/jar/3djrEi8NGh

Всім велика подяка

Подумалося – росіяни так переживали, що в Україні палять російськомовні книги. А тепер це буквально відбувається – мені кілька знайомих вже казали, що пушкіними і толстоєвськими чудово розпалювати грубку, бо інакше без світла і опалення можна змерзнути.
Зрештою, дійсно на щось хороше і світле російська література виявилася здатною.