Для українських емігрантів, що опинилися свого часу у Франції, постать Симона Созонтіва була доволі відомою, не те, що нині.

Колишній старшина Армії УНР, власник фабрики гумових виробів у Парижі, меценат, голова виконавчого органу Української Національної Ради (прем’єр-міністр українського уряду в екзилі). Він утримував на свої кошти будинки, де виховували сиріт загиблих українських військовиків та розміщували осіб літнього віку, робив пожертви на підтримку українських емігрантських організацій, української церкви, фінансував газети.

Після Другої світової війни він створив благодійну організацію «Українська громадська опіка», яка французькою владою була визнана як український «офіс» із консульськими функціями, а сам після цього почав виступати перед іноземцями в ролі «українського консула».

Нарівні з О. Шульгиним та В. Прокоповичем він наполягав на тому, щоб українських емігрантів виділили в окрему самостійну національну групу і під час оформлення їм документів у графі національність писали «українець», а не «русскій» чи «поляк».

Така активність С. Созонтіва неабияк непокоїла органи КҐБ. Відтак чекісти розробили спеціальну пропагандистську операцію, спрямовану на його виведення в СРСР та використання в заходах із розкладання емігрантських організацій і компрометування їхніх лідерів.

Щоб спокусити й переконати, відряджали до нього рідного брата, «працівників посольства» СРСР та інших осіб, водили в Парижі на «Лєбєдіноє озєро», обіцяли одразу надати квартиру в Харкові і директорську посаду на одному з підприємств.

Текст Олександр Скрипник

Джерело: Архів СЗРУ

Детальніше - https://szru.gov.ua/history/stories/symon-sozontiv-opikun-ukraintsiv-u-frantsii--ta-opika-nad-nym-orhaniv-kdb?fbclid=Iwb21leAPVmZFjbGNrA9WZhWV4dG4DYWVtAjExAHNydGMGYXBwX2lkDDM1MDY4NTUzMTcyOAABHiNGT1ea5yf9UIGh-DLMJQ6BZYHTvov_SqZyJJt8AO_VvLhp0oxde7iknfj9_aem_FAjWM8KHtwjcOYn8sVWG5w

Продовження

У ЦДАГОУ оновлення електронних копій.

Відтепер у режимі 24/7 доступні для перегляду всі 15 справ опису 19 «Протоколи засідань нелегального ЦК КП(б)У та документи до них» за 1942–1943 рр. фонду 1 «Центральний комітет Комуністичної партії України (ЦК КПУ), м. Київ (1918–1991)».

Ці справи, зокрема, містять 10 протоколів засідань нелегального ЦК КП(б)У та документи до них, протокол і резолюцію наради нелегального ЦК КП(б)У спільно з командирами та комісарами радянських партизанських з’єднань, що відбулася 28–29 травня 1943 р. в партизанському з’єднанні О.М. Сабурова, довідку експертизи МВС УРСР з дослідження оригінальності резолюції цієї наради тощо.

Довідка. Нелегальний Центральний комітет КП(б)У діяв у період нацистської окупації території України під час Другої світової війни (2 жовтня
1942 р. – 29 червня 1943 р.) і переважно вирішував ключові питання з організації партизанського та підпільного руху опору.

Ознайомитись із документами можна за покликанням: https://e.tsdahou.archives.gov.ua/inventories/107/?Limit=10&Page=1

Джерело: ЦДАГОУ

Учора був день народження легендарного повстанського командира:
Андрусяка Василя Васильовича ‒ “Ґрегіт”, “Різун”, “Різьбяр”, “Чорний” (15.01.1915, м. Снятин Снятинського р-ну Івано-Франківської обл. – 24.02.1946, біля с. Глибоке Богородчанського р-ну Івано-Франківської обл.). У липні 1943 р. створив та очолив відділ особливого призначення (ВОП) в Чорному лісі. Командир сотні “Змії” (11.1943-поч.1944), командир куреня “Скажені” (1944), командир Групи “Чорний Ліс” (1944), командир ТВ-22 “Чорний Ліс” ВО-4 “Говерля” (1945-02.1946). Загинув під час збройної сутички із рейдовою групою 215 СП внутрішніх військ НКВД. Полковник УПА (10.10.1946).

Джерело: Архів СБУ