Тут Олександр Шевцов знайшов цікаві відомості зі звіту СД за 22 травня 1942 року про бандерівську школу міліції у Рівному та Клевані:

Особливу увагу приділяли вихованню молоді. На початку війни з Галичини прибули навчені бандерівці й без відома влади зайняли важливі для них посади, передусім шкільних інспекторів. Затверджені цими інспекторами молоді вчителі мали виховувати підростаюче покоління за спеціальними навчальними програмами та готувати з нього фанатичних прихильників Бандери. Паралельно молоді вчителі повинні були вести пропаганду також серед українців старшого покоління.

У Рівному група Бандери володіла значною кількістю фабричних будівель і житла. Там було створено українську міліцію та проводилися зібрання. Нелегальне формування міліції було припинене, а міліцейську школу в Рівному розпущено. У зв’язку з цим школу міліції нелегально перевели до будівель колишнього замку в Клевані. На підставі матеріалів, конфіскованих після ліквідації міліцейської школи в Рівному, достеменно встановлено, що міліція задумувалася як бойова організація бандерівців.

Навчальний курс у міліцейській школі налічував 40 осіб, яких було попереджено, що їхня майбутня діяльність матиме нелегальний характер. Їм роз’яснювали, що йдеться про визвольну боротьбу України проти Німеччини. У разі арешту вимагалося утримуватися від надання будь-яких свідчень. У разі зради рух погрожував їм фізичною ліквідацією.

Курсантів ґрунтовно навчали поводженню зі зброєю. Їм внушали, що здобути вільну незалежну українську державу можна лише зі зброєю в руках. Показово, що вже раніше, на підставі таємного наказу, відданого керівникам міліції, трофейну зброю та боєприпаси не здавали німецькому вермахту, а приховували в потаємних місцях, про які знала лише сама міліція. У збиранні зброї брали участь і євреї. Коли в околицях Костополя було виявлено багато схованок зі зброєю, керівники міліції намагалися перекласти провину на євреїв.

Міліціонерів навчали не лише військової справи, а й політичної. Перекручуючи факти, їх налаштовували проти німців. Їм пояснювали, що німців чекали як визволителів, а вони виявилися гнобителями. З ними потрібно боротися. Згодом дали зрозуміти, що боротьба відбуватиметься в тилу німецьких військ.

Слухачів таємних курсів також орієнтували на пропагандистську діяльність. Курсанти мали агітувати виключно людей з простонароддя, оскільки інтелігенція співпрацювала з німецькою владою. Із народних мас потрібно було створити революційну армію для боротьби з німцями. Групу Мельника та поляків вважали ворогами ОУН. Про англійців говорили, що на них не можна покладатися, оскільки вони лише прагнули створити велику Польську імперію.

Наприкінці жовтня 1941 р. 25 курсантів таємних курсів у Клевані були направлені до Східної України з секретними дорученнями. Частину цих пропагандистів було заарештовано в різних населених пунктах унаслідок розшукових поліцейських заходів.

Бандерівський рух також намагався проникнути до відділів, що займалися підготовкою команд допоміжної охорони. Найкращих пропагандистів було направлено до цих навчальних підрозділів. Вони намагалися схилити до переходу на свій бік прихильників Мельника, які працювали в зазначених відділах. Якщо це не вдавалося, прихильників Мельника усували з охоронних команд за хибними звинуваченнями.

Встановлено, що кожен бандерівець мав один або кілька псевдонімів. Для явок установлювалися спеціальні паролі. Завдяки використанню такого секретного пароля, що став відомим, нам вдалося заарештувати Канюка (псевдонім «Богун»), інструктора міліцейської школи в Клевані. У бандерівців було виявлено фальшиві посвідчення та паспорти, виписані на псевдоніми. З метою запобігання подальшим відволікаючим маневрам у міліціонерів було повсюдно конфісковано розкидані бланки російських паспортів і посвідчень.

На фото. Старшини та козаки 1-го Куреня українського війська ім. Холодного Яру восени 1941 р. у Рівному. (Згодом перебрались якраз до Клевані). Внизу праворуч командир батальйону підполковник Армії УНР Леонід Ступницький, котрий згодом стане начальником штабу УПА.

Джерело: Bundesarchiv

Товариство, це звісно пальцем в небо, але.

Шукаю ось такі книжки, може у когось є і готовий продати. Дуже радо куплю

Хомейні - Іранський Нерон.

Київ був проти аятоли, коли це ще не було мейнстрімом.

В очікуванні цікавої ночі, чи ні?

Джерело: Архів СБУ

За незалежну й соборну Україну в 1930-х роках в ОУН боролися представники всієї країни.

Дослідник Сергій Бутко відшукав фотографію одного із учасників Конгресу українських націоналістів у 1929 році.

На фото: Максим Загривний (1893-1931), старшина Армії УНР (адміністративний підхорунжий Армії УНР), політичний діяч, поет, один із українських патріотів, що взяли участь в утворенні ОУН у 1929 р., уродженець села Козел Чернігівщини (сучасне селище Михайло-Коцюбинське Чернігівського району Чернігівської області).

На другому, відомому фото - Максим Загривний (2-й ряд, 3-й зліва). Перший з учасників конгресу, що відійде у кращі світи. У 1931 році помре від туберкульозу у Празі.

Більше про М. Загривного тут - https://format.cn.ua/news/za_nezalezhnu_j_sobornu_ukrajinu_v_1930_kh_rokakh_v_oun_borolisja_predstavniki_vsieji_krajini/2026-01-14-9801

А про сам Конгрес у нашій із Олександром Зінченком статті - https://www.istpravda.com.ua/articles/2019/02/3/153626/view_print/

Для українських емігрантів, що опинилися свого часу у Франції, постать Симона Созонтіва була доволі відомою, не те, що нині.

Колишній старшина Армії УНР, власник фабрики гумових виробів у Парижі, меценат, голова виконавчого органу Української Національної Ради (прем’єр-міністр українського уряду в екзилі). Він утримував на свої кошти будинки, де виховували сиріт загиблих українських військовиків та розміщували осіб літнього віку, робив пожертви на підтримку українських емігрантських організацій, української церкви, фінансував газети.

Після Другої світової війни він створив благодійну організацію «Українська громадська опіка», яка французькою владою була визнана як український «офіс» із консульськими функціями, а сам після цього почав виступати перед іноземцями в ролі «українського консула».

Нарівні з О. Шульгиним та В. Прокоповичем він наполягав на тому, щоб українських емігрантів виділили в окрему самостійну національну групу і під час оформлення їм документів у графі національність писали «українець», а не «русскій» чи «поляк».

Така активність С. Созонтіва неабияк непокоїла органи КҐБ. Відтак чекісти розробили спеціальну пропагандистську операцію, спрямовану на його виведення в СРСР та використання в заходах із розкладання емігрантських організацій і компрометування їхніх лідерів.

Щоб спокусити й переконати, відряджали до нього рідного брата, «працівників посольства» СРСР та інших осіб, водили в Парижі на «Лєбєдіноє озєро», обіцяли одразу надати квартиру в Харкові і директорську посаду на одному з підприємств.

Текст Олександр Скрипник

Джерело: Архів СЗРУ

Детальніше - https://szru.gov.ua/history/stories/symon-sozontiv-opikun-ukraintsiv-u-frantsii--ta-opika-nad-nym-orhaniv-kdb?fbclid=Iwb21leAPVmZFjbGNrA9WZhWV4dG4DYWVtAjExAHNydGMGYXBwX2lkDDM1MDY4NTUzMTcyOAABHiNGT1ea5yf9UIGh-DLMJQ6BZYHTvov_SqZyJJt8AO_VvLhp0oxde7iknfj9_aem_FAjWM8KHtwjcOYn8sVWG5w